Працюй, працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись назад; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого нагороди, ні подяки; працюй, поки служать тобі руки і поки б'ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь свого народу і на користь своєї Батьківщини.... Д. Яворницький

У другій половині 40 - на початку 50-х рр. XX ст. Радянська влада розгорнула широкомасштабну акцію по колективізації західноукраїнського села, яка супроводжувалась жорстокістю, страхіттями і депортаціями населення у віддалені регіони СРСР. Колгоспний лад не відповідав інтересам селянства. Селяни не могли змиритися з втратою землі, власності, не бажали стати наймитами держави. Тим більше, що бачили перед собою наочний приклад напівголодного життя колгоспників Східної України, які 1946-1947 рр. переживали черговий голод. Тому західноукраїнське селянство чинило впертий спротив колективізації. Найбільш гострою формою боротьби селянства проти колективізації була їх участь у формуваннях УПА. Селяни масово вступали в УПА, творячи її соціальну базу. Вони із зброєю в руках намагалися не допустити колективізації, помститися за репресованих радянською владою родичів та близьких, краян. УПА була армією самооборони селянства від посягань на їхню власність, життя, національну і людську гідність. Повстанський рух мав чітко виражений національно - визвольний характер. Він був волевиявленням селянства до державотворення українського народу, що віками визрівало в його свідомості. Аграрна програма ОУН УПА відповідала інтересам селянства. Вони виступали за конфіскацію великого землеволодіння, передачі селянам землі, відстоювали трудову приватну власність, розвиток вільного підприємництва і кооперації. Селянин - одноосібник мав стати основним виробником сільськогосподарської продукції, а за майновим станом це мав бути міцний, самодостатній господар. У документі УПА стверджувалося, що національно - визвольний рух виступає "за знищення більшовицької експлуататорсько - кріпацької системи в організації сільського господарства". Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українській державі допускатиметься індивідуальне користування землею, в залежності від волі селян. (1) Протягом 1946 р. у західних облястях України проведено 2598 заходів, спрямованих в основному проти колгоспного будівництва, а січні - жовтні 1947 р. - 1320. Усе це, з одного боку, стримувало проведенш: примусової колективізації, а іншого -завдавало страждань багатьом людям, які ставали жертвами протиборства.(2) Особливо підступні провокації щодо непокірних селян здійснювали спецгрупи МДБ, які жили по декілька місяців у лісах, видаючи себе за підрозділи УПА. Особовий склад спецгруп не відрізнявся від вояків УПА та учасників оунівського підпілля. Вони приходили на хутори чи села, провокуючи селян до налагодження зв'язків з місцевими відділами повстанців. Якщо селани вчасно не виявляли провокацію, то справа закінчувалася арештом та конфіскацією всього майна. Спецгрупа Здолбунівського відділу МДБ Рівненської області у вересні 1948 р. приїхала на хутір Загребля. Вона вимагала від Петра Дембіцького зібрати від хуторян ЗО ц хліба. Селяни відмовилися, і тому через кілька днів до П. Дембіцького знову прийшли озброєні люди і, погрожуючи розправою, вимагали виконати їх наказ. Переляканий П. Дембіцький запряг коня, повантажив на підводу 3 мішки власного зерна і повіз на вказане місце. Тут його схопили і відправили до райвідділу МДБ. Подібних випадків багато.( 3) Не придушивши національно визвольного руху, більшовицька влада неспроможна була перейти до суцільної колективізації села, в якому проживала абсолютна більшість населення. Вона всупереч волі селян за допомогою карально -репресивних органів насадила антинародний колгоспний лад, що спричинив деградацію сільськогосподарського виробництва, знищив одвічний селянський уклад, побут, традиції, культуру, християнську мораль. За роки незалежності України опубліковані праці Б. Яроша, Ю. Киричука, П. Когута, О. Ленартовича, А. Русначенка, А. Кентія, В. Барана та інші, які висвітлюють соціально - політичні процеси 40 - поч. 50-х рр. XX ст. у західних областях. Однак історії створення окремих колгоспів західноукраїнського села в них розкрита побіжно. Я роблю спробу заповнити цю прогалину. З проголошенням незалежності нашої держави колективні господарства почали занепадати. З'явилися нові форми власності на селі - фермерське господарство, оренда, інші форми. Пройде час, і в пам'ті зітруться заслуги тих, хто працював на благо держави і селян, хто підтримував соціальну сферу на селі. Але це наша історія - з досягненнями і невдачами, успіхами і поразками. Тому актуальність даної теми полягає в тому, щоб зберегти в пам'яті майбутніх поколінь таку форму сільськогосподарського виробництва, як колгосп, взяти з неї все цінне, що було створене невтомними рукама трударів. Історію треба знати, щоб не допускати помилок в майбутньому. Метою дослідження є з'ясувати, як і за яких умов створився колгосп у нашому селі, хто очолював господарство в різні періоди його зростання, яких успіхів було досягнуто односельчанами і чому ця форма господарювання поступово відходить у минуле. Об'єкт досліжження - колгосп ім. Димитрова - "Мир" -"Калина". Хронологічні межі дослідження - з 1950 р. по наш час. Матеріали дослідження можуть бути використані під час вивчення теми "Колективізація" в 10 та 11 класах,уроків з історії рідного краю, у позакласній роботі, для поповнення музею історії. Пребудова сільського господарства " по-сталшськи -суцільна колективізація за допомогою воєнно - комуністичних методів - мала жахливі наслідки для селянства України. Накладена на колгоспи безмірна продрозкладка, жорстока регламентація господарської діяльності колгоспників, зведення їх ролі до статусу підневільних працівників призвели до глибокої руйнації продуктивних сил українського села та врешті - решт -спланованого голодомору у 1932 - 1933 рр. Лише після припинення застосування сталінським керівництвом воєнно - комуністичних методів в управлінні сільським господарством колгоспи почали із середини 30-х років поступово виходити з кризи, залишаючись і надалі невід'ємним елементом командно-адміністративної економіки. Масове насадження колективних господарств обумовило появу нового соціального типу на селі - колгоспника - головного виробника сільськогосподарської продукції, зайнятого переважно малокваліфікованою фізичною працею. Наш край з 1921 по 1939 роки входив до складу Польщі, тому колективізація тут почалася вже після Другої світової війни. Колективізаціям і в Східній Україні, проводилась насильницькими методами : забирали коні, корови з хлівів, розбирали людські клуні, з яких, будували конюшні та корівники для потреб колгоспу. Боротьба селян з владою ускладнювалась втручанням у цей процес членів ОУН, які виступали проти колгоспів, вбивали колгоспних активістів, тих, хто співпрацював з радянською владою. Багряний вересень 1939 року. Ця пора назавжди ввійшла в нашу історію - прийшло довгожданне визволення від гніту панської Польщі. Зі слів очевидця Чухерика Івана Гнатовича, який пам'ятає про ті події, це було так: "Визволяючи території з-під поляків, там зразу утворювали колективні господарства. Бо там були коні, техніка, знаряддя праці. Такими стали села Розваж, Оженіно, Українка. У 1949 року у грудні почали організовувати колгоспи у селах Грем'яче, Михайлівка, хутір Завидівський, у с. Грозів. Радянська влада змусила людей написати заяви в колгосп. Було забрано коні, інвертар, залишились лише корови. Але й їх не було чим годувати. В кожному населеному пункті був свій колгосп і мав свою назву. В селі Грем'яче колгосп ім. Димитрова, в селі Михайлівка колгосп ім. Крупської, в селі Грозів колгосп ім. 70 - річчя товариша Сталіна.



                      2.Колективізація в західноукраїнському селі.
2.1 Ідеологія більшовизму наголошувала, що будівництво соціалізму без ліквідації приватної власності на землю неможливе, а отже, селянство рано чи пізно слід організувати в колективні господарства з повним чи частковим усуспільненням засобів виробництва: комуни, артілі, товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ), радгоспи. Першу генеральну репетицію по створенню колгоспів в Україні радянська влада провела під час громадянської війни у 1918 - 1920 рр. Однак такі форми організації сільськогосподарського виробництва суперечили природі селянина - одноосібника, який бажав працювати на своїй землі та бути господарем власної долі. Новим підходом до організації селянських господарств в країні, яка будувала соціалізм, стали ідеї, висловлені В. Леніним у статті "Про кооперацію" (1923). Теоретик більшовизму тепер стверджував, що саме в кооперації слід шукати виважену міру поєднання приватного торгового інтересу з інтересами держави. Проте Сталін зі своїми однодумцями, спираючись на закладену у програмі партії комуністичну доктрину, розглядали кооперацію не як форму соціалістичної власності, а тільки як школу колективізму, в якій селяни мали "визріти" до розуміння переваг колективізації. Кінцевою стадією розвитку кооперативного руху у СРСР, на думку генсека, мали стати колгоспи. На перших порах колективізація розглядалася як один із засобів розв'язання хлібозаготівельних криз. Згідно з рішеннями XV з'їзду ВКП(б) (грудень 1927 р.), селянський хліб пропонувалося отримати за допомогою "ножиць цін". Проте вже на початку 1928 р. почали застосовуватися "надзвичайні" силові заходи включно до (розкуркулювання) проти тих селян, які відмовилися продавати хліб державі за низькими, невигідними для них цінами. У 1929 р., у розпал боротьби з "правою опозицією" в партії, яка виступала противником прискорення колективізації, Сталін та його підручні розпочали рішучу кампанію суцільної колективізації. Серед ініціаторів форсування колективізації був також генеральний секретар КП(б) України С. Косіор, який наголошував на тому, що УСРР має достатню матеріально - технічну базу для перетворень у сільському господарстві. Партійним керівництвом СРСР планувалося зевершити суцільну колективізацію в Україні восени 1931 або навесні 1932 р.
Починав кожен колгосп із кількох борін, іржавих кінних плугів, кількох коней, а вірніше з мозолистих, трудящих селянських рук. Чухерик Іван Гнатович говорить, що заробіток у селян був 200 г зерна за трудодень. За рік можна було заробити 1 ц зерна і 5-Ю копійок. Грішми не платили. Люди мали 25 - 30 соток землі. Для того, щоб хоч якось прогодувати корову, ходили красти гнилу солому, про сіно навіть ніхто й не говорив. Селянам потрібно було здавати державі 200 літрів молока, 40 кг м'яса на рік. Пізніше в Оженіно була організована машинно - тракторна станція - МТС. Колгоспи замовляли техніку для обробітку землі в основному - трактори. За техніку колгосп розплачувався зерном, яке держава все забирала і залишала лише на трудодень." Як мені стало відомо, разом з організацією колгоспів, партія вирішує ряд важливих економічних і культурних проблем. Одна з них - ліквідація неписьменності. 17 лютого 1949 року газета "Сталінський шлях" писала : Ліквідацію неписьменності розпочати 1 квітня 1949 р.і завершити 1 січня 1950 року."Справді, тоді у списках прийнятих у колгосп через одне - два прізвища стояли хрестики, ознака неграмотності і темноти. В Грем'ячому в складі колгоспу було - 53 господарства, 53 сім'ї, усі ті, хто чудом уцілів від карального загону есесівців пізньої осені 1943 року. На той час віддача від землі була дуже мала. Техніки для обробітку землі було мало, ще й примітивна. Все обробляли вручну, молотили молотарками. А ось звіт сільгосвідділу райкому партії за 1951 рік про урожайність цукрових буряків у районі по роках: 1948 рік - 121 центнер; 1949 рік - 154ц; 1950 рік - 174 ц; 1951 рік - 236 ц. В районі в 1950 році - цукрові буряки займали 950 гектарів, а 1951 -1400 гектари. І серед правофлангових загань у доповіді на партійно -господарському активі у 1951 році було названо колгоспницю Олімпію Драчук з Грем'ячого, яка зібрала по 480 центнерів цукрових буряків на полщі 3 гектари. У 1949 році - році масової колективізації в колгоспах ройону нараховувалось 400 коней, 371 корова, 232 вівці, 259 свиней, 749 курей і 90 сімей бджіл. Уже в 1950 році громадське тваринництво нараховувало 6650 коней 2711 корів (65 ферм), 1469 свиней, 7042 курей.

                                         2.2 Керманичі колгоспу
Зі слів Чухерика Івана Гнатовича я дізналась, що: "Першим головою колгоспу був Євстафьєв Тихон, агент КГБ, але довго не головував, його вбили бандери. В селі Михайлівка в колгоспі ім. Крупської голова колгоспу - Лапій Олексій Онопрійович. Другим головою став Лісков Афанасій. Коли об'єднали колгоспи - тоді райком прислав з району Стадніцького Федора Себастьяновича. Як утворився колгосп "Зоря комунізму" 1960 року, головою став Облапенко Петро Іванович. На той час в колгоспі були такі посади : голова коїгоспу, заступник, бухгалтер, бригадир тракторної бригади, завгосп, завфермою, комірник. Також головою колгоспу був Загребельний, довго він не головував, історія його не відома". У 1963 році утворився колгосп " Мир", а голова колгоспу -Панкевич Володимир до 1965р. У 1965 р. - Сучик Володимир Михайлович - до 1981 року. З 1981 року - Сладковський Георгій Павлович. 1996 рік - Нестеренко Володимир Михайлович; 1998 рік - Покотило Володимир Григорович; 2001 рік - Ковальчук Раїса Якимівна, головує і до сьогоднішнього дня. Опрацьовуючи документи я побачила, що спочатку колективізації було розділено колгоспи на осередки по селах,і як їх потім було об'єднано в єдине господарство "Мир": 1949 рік - грудень к-п ім. "Димитрова", голова колгоспу Лісков Афанасій. 1950 рік колгосп ім. 70 - річчя тов. Сталіна с. Грозів. 1950 рік - с. Грем'яче і хутір Завидівський колгосп "Прогрес", що пізніше стало назвою села Прогрес. 1950 рік - с. Грем'яче колгосп ім. Димитрова. 1950 рік - с. Михайлівка, колгосп ім. "Крупської". 1951 рік - колгосп ім. Димитрова. 1951 рік - колгосп " Димитрова" села Грем'яче, Михайлівка, с. Завидів, с. Грозів голова правління - Лапій Олексій Онопрійович. 1952 рік - колгосп ім. "Димитрова", села Грем'яче, Михайлівка, Грозів, Вілія. 1953 рік - колгосп ім. " 1 Травня", с. Грозів. 1954 рік - колгосп ім. " 1 Травня", с. Грем'яче, с. Прогрес. 1954 рік - колгосп ім. " 1 Травня", с. Грозів. 1954 рік - колгосп ім. "Димитрова", с. Михайлівка.
1955 рік - колгосп ім. "Димитрова", с. Грем'яче. 1965 рік - колгосп ім. "1 Травня", с. Грозів. 1956 рік - колгосп ім. "1 Травня", с. Прогрес, с. Грозів, с. Грем'яче. 1956 рік - колгосп ім. Димитрова", с. Михайлівка. 1956 рік - колгосп ім. " Травня", с. Грем'яче. 1957 рік - колгосп ім. "1 Травня", с. Грозів. 1957 рік - колгосп ім. " Димитрова", села Грем'яче, Грозів,
Михайлівка. 1958 рік - "1 Травня", с. Грозів. 1958 рік - колгосп ім. Димитрова", села Прогрес, Грозів, Михайлівка, Грем'яче. 1959 рік - колгосп "Зоря комунізму" села Прогрес, Грем'яче, Грозів, Михайлівка. 1960 рік - колгосп "Зоря комунізму". 1961 рік - "Зоря комунізму" 1962 рік - "Зоря комунізму" 1963 рік - колгосп "Зоря комунізму" села Грозів, Грем'яче
Острозького району, с. Грем'яче Гощанського району. 1963 рік - колгосп "Мир", с. Грозів Гощанського району, Голова колгоспу Панкевич Володимир. 1964 рік - колгосп "Мир", с. Грозів Гощанського району, листопад грудень с. Грозів, с. Грем'яче Острозького району. 1965 рік - колгосп "Мир" об'єднано всі села Грозів, Грем'яче, Михайлівка, Прогрес. 1965 рік 31 травня - голова колгоспу Сучик Володимир Михайлович. 1981 рік 12 листопада, Сучик В.М. 1981 рік - Сладковський Георгій Павлович. 1996 рік - Нестеренко Володимир Михайлович. 1998 рік 12 лютого - Покотило Володимир Григорович. 1999 рік - СГПП "Мир", по 2001 рік. 2001 рік 2 жовтня - СПП "Калина", керівник Ковальчук Раїса Якимівна і до сьогоднішнього дня. З 1965 року, коли господарство очолив Сучик Володимир Михайлович, стало швидкими темпами розвиватися колективне сільське господарство "Мир". Слово "Мир" - дороге для всіх чесних людей планети. Воно дороге і для жителів сіл Грем'ячого, Грозова, Михайлівки. Тому, що кожна людина прагне аби на планеті був мир. Можливо і для колгоспу вибрали саме таку мирну назву.
Як розповів сам Володимир Михайлович, що: " Починаючи з 1966 року в колгоспі перейшли на грошову оплату людям за роботу. Але все таки система була ще не прогресивна. Керівництво колгоспу знало, що бугалтер в банку отримував гроші нові, то це інфляція (але вона була не відкритою) люди про це не знали, і самовіддано трудились на благо держави. Кожній людині пенсійного віку, стали видавати по 6 грн. в місяць. На той час це були великі гроші. Уже в 1979 році колгоспна сім'я становила 1400 трудівників. А основні фонди становлять за 4 мільйони карбованців. На полях колгоспу працювало 100 механізаторів. За працю була людям відповідна плата. Середня зарплата механізаторів, доглядальниць худоби, доярок становила 140 - 150 карбованців. Це не враховуючи витрат на соціальні, страхові та інші потреби. Оплата людино - дня за 5 останніх років зросла на 0,6 карбованців і становила 3,98. Грем'яцькі хлібороби на той час мали в ощадкасі району 250 тисяч карбованців особистих збережень. У руках механізаторів було 60 автомобілів, 50 тракторів сучасних марок, 10 зернових комбайнів у тому числі потужні "Колос", "Нива". Було три бурякозбиральні комплекси КС - 6, чотири картоплезбиральні комбайни.Цукрового буряка сіяли 300 гектарів." Зі слів Сучика В.М. : "Врожайність буряка - 12 тис. тон. Трактористи самі вдосконалювали техніку для обробітку буряка. ВРХ - 1200 голів, коней - 300, овець - 300-400." Молодий керівник, не маючи спеціальної сільськогосподарської освіти, але наділений природною селянською кмітливістю і вмінням спілкуватися з людьми, упевнено повів справи на краще. Згуртував навколо себе творчих спеціалістів, підібрав ініціативних керівників середньої ланки, придумав систему морального і матеріального заохочення трудівників села. Разом з поліпшенням матеріального забезпечення сільськогосподарської галузі з боку держави все це зумовило зростання врожайності полів, збільшення поголів'я тваринництва і його продуктивності. Володимир Михайлович одним із перших у районі ініціював спорудження в селі цегельного заводу, а потім і асфальтового, що дало змогу розгорнути будівництво виробничих приміщень, надати допомогу жителям сіл у будівництві житла, у проведенні благоустрою господарських дворів і вулиць. Тут виникали й інші підсобні промисли: було відкрито цех з виготовлення синтетичної гумової плівки, деяких харчових продуктів, які користувалися попитом і давали відчутні прибутки господарству. За свою самовіддану працю Сучик Володимир Михайлович отримав дві нагороди Орден Червоного Трудового Прапора III ст. у 1970 році і Орден Червоного Трудового Прапора II ст. у 1975 році.
           2.3 Слово про тих, хто своєю працею звеличував колгосп

Люди розуміли, що можна і потрібно працювати значно краще. Механізатори, доярки, їздові, сумлінно відносились до своїх обов'язків, добивались високих показників у роботі. Серед тваринників, механізаторів, бригадирів, ланкових визначались переможці соціалістичного змагання. Кращими доярками серед твариннників стали - Шиндерук Галина Савівна, переможниця соціалістичного змагання 1979 року на честь 62 - річниці Великого Жовтня, надоїла по ЗОЮ кг молока від кожної фуражної корови. Прожаває у селі Грем'яче Броновицька Мотря Микитівна - доярка в 1973 році вийшла переможницею соціалістичного змагання серед тваринників, надоївши 3501 кг молока, за що нагороджена медаллю " За трудову доблесть". Доярка Чубок Марія Григорівна нагороджена за сумлінну працю Орденом Трудової Слави в 1977 році. А в 1978 році нагороджена цінним подарунком. На жаль, цих людей уже не має в живих. Серед ланкових - Іщук Надія Омельянівна, кавалер ордена Трудового Червого Прапора. В1972 році ланка виростила і зібрала по 505 цнт. цукрових буряків з кожного гектара на площі 62 га. Зараз проживає в селі Грем'яче. Найкращим серед трактористів є Стецюк П. А. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора в 1973 році за високі виробничі показники. Для того, щоб техніка вчасно ставала в стрій доводилось реставрувати запасні частини до збиральних та інших агрегатів - завдячували роботі Лободовського Володимира -найкращого токара колгоспу "Мир". Трудове суперництво було підпорядковане - забезпечити вчасне і високоякісне проведення і весняно - польових робіт, і в тваринницькій галузі, і в механізації.
                                      2.4 Нива - його життя.
З приходом нового голови в 1981 році Сладковського Георгія Павловича, трудові здобутки колективного господарства вийшли на новий рубіж. Він також не забував про людей, які своєю працею звеличували колгосп. Було запроваджено моральні та матеріальні стимули для тих, хто добивався найвищої продуктивності праці. Переможцям соціалістичних змагань вручали перехідні червоні вимпели, цінні подарунки, на їх честь на центральній та бригадній садибах колгоспу піднімали прапори трудової слави. Сім'ям передовиків надсилали вітальні листівки. Дбали про те, щоб хліборобів підвозили до віддалених місць роботи, для них було організоване гаряче харчування у полі. На першому місці була людина - трудівник, для якої було створено найкращі умови праці, за яких досягались найефективніші результати. Запроваджувались новітні на той час інтенсивні технології по вирощуванню високих врожаїв цукрових буряків, кукурудзи. Успішно продовжували працювати підсобні промисли : теплиця, плівковий завод, птахопідприємство. Успішно розвивалось тваринництво. У селі Грозів була ферма № 2, куди приїзджали делегації з інших колективних господарств переймати досвід роботи. Прибутки господарства Георгія Павловича Сладковського сягнули мільйонного рубежу. Особлива увага приділялась соціальній сфері села. Збудовано фельдшерсько - акушерські пункти, збудовано магазини в с. Грем'яче, с. Михайлівка, а також благоустроєно дороги, прокладено водогони. Велику метеріальну допомогу надав колгосп "Мир" парафіянам с. Грем'яче, с. Михайлівки, с. Грозова, при будівництві церков. З розпадом колишнього Радянського Союзу в 1991 році порушились економічні зв'язки з іншими країнами - союзницями. Коли народ України обрав незалежний шлях розвитку, а з ним нові економічні відносини - ринкові. При цьому було допущено багато помилок. При проведенні земельної реформи в господарстві знизились темпи виробництва, інфляція. Великі господарства стали розпадатись, знизились темпи промислового виробництва. Був прийнятий Закон про розпаювання землі. Ним було нанесено удар по великим колективним сільським господарствам. Різко знизились темпи розвитку тваринницва, темпи продуктивності праці. Господарство стало неплатоспроможним, скоротилась кількість робочих місць, не вистачало коштів на обробіток землі, не можливо було придбати запчастини, пальне. В цей час проведено перевибори нового голови колгоспу, ним став - Нестеренко Володимир Михайлович. Пропрацювавши рік в важких економічних і фінансових умовах він відмовився від посади голови господарства. Тоді КСГП "Мир" було реформовано в СГПП "Мир" згідно Указу Президента. Створено СПП "Калина" згідно розпорадження Острозької райдержадміністрації № 537 від 1. 10. 2001 року. Земельні паї перейшли у власність "Калини", яку очолила Ковальчук Раїса Якимівна . Багато селян забрали земельні паї і почали працювати самостійно. Утворилося багато одноосібних господарств
                              2.5 Селянинові права власника
Серед тих, хто захотів самостійно господарювати колишній голова колгоспу "Мир" Сучик Володимир Михайлович. ...Зараз колишній голова на пенсії, живе у звичайній сільській хаті, як і більшість односельців, не рівня теперішнім "новозабудовникам". І продовжує займатися древнім прадідівським ремеслом. Має три гектари землі, коня з возом, різний реманент виготовлення минулих десятиліть, щоб дати цій землі лад, вирощувати урожай, мати від нього прибутки для життя. Урожай збирає непоганий. На двох гектарах, зайнятих озимою пшеницею, ячменем, вівсом, збирає по70 центнерів зерна. Використовує його переважно на відгодівлю свиней і вирощування птиці. Отакий собі міні - фермер, освічений селянин - одноосібник на рубежі другого і третього тисячоліть нашої ери. А що ж думає він про проблеми, над якими б'ється сьогодні українське село, якими бачать його подальше життя і шляхи розвитку? - Перш за все кожна людина має бути господарем і власником чогось - говорить Володимир Михайлович. - Власність - це та головна опора, на якій вона тримається і в особистому, і в суспільному житті. До чого призводить усуспільнення власності, відчуження її від виробника, показала соціалістична практика у колишньому Радянському Союзі, в інших країнах світу. Усі наші минулі і сьогоднішні біди ідуть звідти. І чим швидше люди як у місті, так і в селі стануть тією чи іншою мірою власниками, тим швидше наша країна із кризи, а життя народу піде на покращення. Для переважної більшості сільських жителів основною власністю є земля. А вона, на переконання Володимира Михайловича, повинна мати свою ціну, продаватись і купуватись, можливо, з певним застереженням і обмеженнями, здаватись в оренду, передаватись у спадщину тощо. Інакше про яку ринкову економіку може іти мова? 2.6 На уламках колективної власності Так, як селяни є власниками своєї землі на сьогоднішній день вони отримали державні акти на право власності на землю (земельний пай) і свідоцтво на право власності на майновий пай. Зі слів Ковальчук Раїси Якимівни : " Земельний пай становить 2,29 га. Власники свох паїв мають вільний вибір в користуванні землею. 37 чоловік зразу ж скористалисьсвоїм правом і стали обробляти свої паї самостійно. Решта власників паїв передали свої землі і майно в оренду СПП "Калина", яке діє згідно статусу зареєстрованого розпорядження голови Острозької районної державної адміністрації № 557 від 2 жовтня 2001 року. СПП "Калина" взяло на себе зобов'язання зберегти земельні паї раціонально, майно утримується в належному стані. Приміщення збудовані під час господарювання колективного сільського господарства "Мир". За оренду орендовцяв сплачується плата за користування майном 1% від вартості майна і 1,5 % від вартості землі. Враховуючи те, що держава надає перевагу великим сільгосппідприємствам, СПП " Калина" і ЗАТ "НВП" "Західцукор" створили нове ТзоВ "Острог Агро", яке повністю взяло на себе зобов'язання перед орендарями за ефективне використання земель. В господарстві сьогодні є 1200 гектарів орендованих земель. Вирощують зернові і технічні культури. В господарстві в 2007 році було посіяно 500 га цукрового буряка, 400 га озимої пшениці, 300 га ячменю. Постійно відбувається сівзміна. Господарство забезпечене потужною, новою технікою. Вноситься багато мінеральних добрив в грунт. Внаслідок чого в 2007 році отримали хороший урожай цукрових буряків 400 ц/га, озимої пшениці 37 ц/га, ячменю 28 ц/га. В умовах зростання цін на техніку, пальне, мінеральні добрива навіть таким потужним підприємствам як Тзов "Острог Агро" доводиться нелегко. Тому багато селян одноосібників, не витримали цих умов, і здають свої земельні паї в оренду, бо не мають власної техніки для обробітку землі, і відповідно отримують за них плату згідно укладеного договору. 3. Висновок Готуючи і опрацьовуючи матеріал до своєї дослідницької роботи, зустрічаючись і розмовляючи з сивочолими ветеранами праці, рукама яких створено все, що ми сьогодні маємо і примножуємо, я неодноразово роздумувала над тим, що нелегка доля дісталася нашому старшому поколінню. І тому не дивно, що майже всі з них не погоджуються із теперішнім станом справ, коли колективна власність замінюється приватною власністю. Коли соціалістичні відносини замінили на відносини ринкові, яких ще не всі розуміють. Чому Україна, маючи величезний науково - технічний потенціал, потужні заводи і фабрики, прекрасні землі, працьовитий і талановитий народ, опинилася позаду багатьох країн світу? Будучи в числі перших в ракетно - космічній галузі не змогла створити в достатній кількості свій надійний зернозбиральний комбайн і доступний по ціні міні - трактор для свого селянина? Чому держава не приділяє уваги аграрному сектору і залишає село сам на сам зі своїми проблемами, тоді як на Заході сільське господарство всіляко підтримується і дотується державою? Чому з кожним роком зменшується поголів'я худоби, а тваринництво стало збитковим? Майже повністю зникла така галузь господарства як вівчарство? Чому прилавки наших магазинів і ринків заповнені продукцією іноземних виробників, нерідко сумнівної якості? Чому старіють села, а молодь не хоче залишатися працювати в селі? Чому стають не популярними професії тракториста і шофера? І таких "чому?" виникає дуже багато. Можливо я не все розумію, що діється в економіці і сільському господарстві, але, на мою думку, причиною їхнього теперішнього становища є не правильна державна політика щодо села в цей перехідний період. Внаслідок цього були розвалені цілі галузі господарства, багато фабрик заводів опинилися в руках людей, для яких доля держави на останньому місці, а на першому власні інтереси. При постійній боротьбі за владу, урядовці зовсім забули про інтереси простих громадян. Наслідки цієї боротьби тягарем лежать на економіці сільського господарства і на плечах простого українського народу. Уроки історії завжди є повчальними для наступних поколінь. Історія колективізації - це лише частинка всієї історії нашого народу. Вона несе в собі як негативне, так і позитивне. І ми повинні взяти для себе все те корисне і раціональне, що дало змогу в свій час розквітнути колективним господарствам і пристосувати їх до нових форм власності і умов праці. Як свідчить досвід багатьох країн Європи тільки великоземельні сільські господарства дають змогу ефективніше і з прибутком працювати, і залишають поза конкуренцією малоземельні. Це стосується і України. Наша держава з її землями може стати великим конкурентом для багатьох країн світу і тому не всім до вподоби стабільна і економічно сильна Україна з точки зору ринкової економіки. Наш народ - мудрий, терплячий, працьовитий. Я щиро вірю в те,що не дивлячись на складності цього перехідного періоду, на різні перешкоди, які чиняться на шляху до злагоди в суспільстві і його консолідації, він зуміє здолати всі труднощі і Україна займе гідне місце серед інших народів планети.